Кому потрібен мовний закон ?

Масова хвиля несприйняття та протесту проходить Україною у відповідь на схвалений парламентом Закон № 9073 «Про основи державної мовної політики». Такої зневаги до власної рідної мови Україна не бачила з часів польського та російского ярмування. Нагадаю, Закон № 9073 надає статус “регіональної” мовам національних меншинств, перш за все російській.

На думку авторів закону, якщо в певному регіоні мешкає 10% представників національних меншин, то в ньому запроваджується  друга регіональна мова, а це 13 з 27 адміністративно-територіальних одиниць.  Але в жодному регіоні України немає іншої національної меншини, крім росіян, чисельність яких перевищувала б 10%. Це вже доводить тезу про «проросійську» орієнтованість цього законодавчого «опусу». Тобто, російська отримує статус регіональної у 13 областях, а станом на сьогодні, Одеська міська та обласна ради, а також Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Херсонська обласні ради та Севастопольська міська рада надали російській мові статусу регіональної. І пройшло зовсім мало часу, як відомо, мовний закон набув чинності лише 10 серпня.

Але закон – лише привід, справжня причина – вибори.

Перш за все “захист” російської мови може «покращити» відносини України з Росією. З усіх країн, чиї меншинства проживають на території України, саме Росія першою і поки що єдиною схвально заговорила про скандальний закон.

Вже ні в кого не виникає сумніву, що мовне питання – це чітко прорахована  виборча технологія, яка дозволяє привернути на свій бік певну частину електорату. Прийняття закону, незважаючи на значні протестні настрої в суспільстві створили передвиборчий плацдарм для влади – політичну кризу, яку і покликана буде вирішувати політична сила влади. Україна має “проросійський спадок” ще з радянських часів і за різними даними прийняття закону напередодні старту виборчої компанії може “підтягнути” рейтинг біло-голубих десь на 1,5 – 2%. Проте, і опозиційні депутати, яких «єднає мова», радіють, що їм випала така легка можливість попіаритися перед виборами на мовному питанні за рахунок чергової законодавчої «дурості» від регіоналів.

Поки весь народ спостерігає за розвитком сутичок націоналістів та прихильників закону, Верховна Рада прийняла рекордну кількість законів економічно та соціально резонансних, які вже за попередніми розрахунками коштуватимуть державному бюджету України більше 300 млрд. грн.(!!!).

Що дасть регіоналам закон Ківалова – Колісніченка саме зараз? Очевидно, що на фоні тотального падіння рейтингу у своїх базових російськомовних регіонах, регіонали хочуть надолужити втрачене, демонструючи наскільки «рішуче» вони захищають їхнє право на російську. Наскільки це буде аргументом для людей, які переважно чекали «покращення власного життя вже сьогодні»? Питання риторичне, адже йдеться не про раціональність, а про мову. Коли «поліпшення життя вже сьогодні» люди так і не відчули, то гуманітарні питання для пересічного громадянина кардинально не змінять його незадоволення правлячою партією.

Немає жодного сенсу зараз вдаватися до мільйонного аналізу про те, яку мову насправді дискримінують в Україні. Варто повернутися до політиків, які свідомо загострюють ситуацію, вкотре маніпулюючи емоціями мільйонів, аби здобути навіть не російську мову, а лише електоральні бали.

Це такий стиль української політики: не виконувати обіцянки, а гратися в ігри, напередодні виборів натискаючи на найбільш болючі місця українського суспільства. Це стиль політики – грати на темах, які постійно дестабілізують ситуацію та розривають країну навпіл, замість того, аби пропонувати щось, що країну об’єднує, наприклад, реальну боротьбу з корупцією. Навряд чи цей стиль взагалі варто називати політикою. Адже політика передбачає раціональні пропозиції та дії щодо побудови систем, правил гри, працюючих балансів та противаг,  домовленостей та консенсусів. Тут йдеться про протилежне – про розбалансування, радикалізацію та відсутність будь-яких компромісів.

Це не політика, це лише її імітація.

 15.08.2012