“Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу” – Кость Левицький. Голова Української націонал-демократичної партії; голова українських фракцій Віденського парламенту і Галицького крайового Сейму; керівник Головної та Загальної Української Ради; прем’єр-міністр Західно-Української Народної Республіки; президент Союзу українських адвокатів; президент Крайового Союзу Кредитового та Крайового союзу Ревізійного; почесний член товариства «Просвіта» та Наукового товариства імені Т. Шевченка, – далеко не всі регалії львівського адвоката Костя Левицького.
Кость Левицький народився 18 листопада 1859 р. у містечку Тисмениця (тепер районний центр Івано-Франківської області) в сім’ї священика. Після закінчення 1878 р. Станіславівської гімназії навчався на правничих факультетах Львівського та Віденського університетів, 1884 року склав докторат, а 1890-го відкрив адвокатську канцелярію у Львові.
Формування громадсько-політичних поглядів К. Левицького відбувалося під впливом національно свідомого родинного середовища, українських педагогів і студентських гуртків українофільського напряму. Батьки Костя – Антон і Костянтина Левицькі активно допомагали у роботі філії товариства «Просвіта», яку К. Левицький разом з батьком-священником започаткували ще у рідному селі Нижневі. Саме батьки К.Левицького і їхня оселя стали просвітнім і культурним центром для всієї округи.
К. Левицький став одним із зачинателів та активних діячів кооперативного руху. Він був співзасновником і головою низки економічних товариств і організацій, таких як: споживча кооперація у Львові “Народна Торгівля”; товариства українських ремісників “Зоря” (1884 р.); страхового товариства “Дністер” (1892 р.); банку “Дністер”1894 р.; генеральний директор Крайового Союзу Кредитового, згодом Центробанку (1898 – 1939 рр.); Крайового Союзу Ревізійного (1904 – 1939 рр.); голова контрольної ради парцеляційного (земельного) товариства “Земля” (1907 р.); ініціатор створення “Земельного банку іпотетичного” (1910); засновник Львівської страхової компанії «Карпатія» (1911).
Левицький чітко усвідомлював зв’язок політичної, національно-культурної та економічної галузі, саме тому, він сприяв створенню великої кількості позичкових кас, які надавали матеріальну допомогу у формі дешевих грошових позик, що стало основою для майбутніх кооперативних організацій та товариств і громадських українських інституцій, зокрема, “Просвіти”, “Українського товариства педагогічного”, “Рідної школи”, “Сільського господара”, “Сокола”, “Самопомочі”. Левицький всіляко фінансово сприяв виданню кооперативного журналу “Економіст” і газети “Самопоміч”, які пропагували ідеї права і свобод серед широких верств населення.
Та найбільш відомий Кость Левицький, як адвокат, який став успішним політиком. Політична кар’єра К. Левицького була невід’ємно пов’язана з національно-демократичною течією українського руху в Галичині, де він пройшов шлях від рядового члена політичного товариства „Народна рада” до голови Народного комітету Української націонал-демократичної партії, що була найвпливовішою політичною силою в Галичині.
Важливою складовою політичної діяльності К. Левицького була його депутатська робота у двох основних законодавчих органах Австро-Угорщини – австрійському парламенті і Галицькому крайовому сеймі, де напередодні Першої світової війни він керував українськими фракціями. У роки Першої світової війни Кость Левицький залишався одним із чільних українських політиків, був головою Головної Української Ради і Загальної Української Ради.
В умовах розпаду Австро-Угорської імперії парламентарії сформували Українську Національну Раду та взяли курс на створення незалежної держави. 31 жовтня 1918 р. львівська делегація Ради під проводом К. Левицького ухвалила рішення про збройне повстання. 9 листопада УНРада під головуванням К. Левицького схвалила опрацьовану за його участі тимчасову Конституцію ЗУНР. Водночас сформовано перший уряд — Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким.
Після входження Західної України в УРСР очолив Український комітет захисту і делегацію галицької громадськості до речників нової влади (1939), за що був ув’язнений. У віці 80-років Кость Левицький був вивезений до Москви й провів на Луб’янці майже півтора року. Навесні 1941 р. за відсутності доказів К. Левицький був звільнений і повернувся до Львова. У липні 1941 р. він став одним із ініціаторів і першим головою Української національної ради у Львові. Помер на 83 році життя 12 листопада 1941 року. Похований на Янівському меморіальному цвинтарі поруч з генералом М. Тарнавським. В надгробному слові митрополит Йосип Сліпий, відзначаючи величезні заслуги К. Левицького, назвав його «керманичем політичного життя народу до останньої хвилини». У 1992 р. вулицю В. Маяковського у Львові, на якій під номером 34 був розташований будинок К. Левицького, перейменували на його честь.
Сучасники часто називають Костя Левицького “галицьким консерватором”. Цей консерватизм виявлявся в толерантному ставленні до опонентів, у тактовності, постійній участі та ініціюванні різноманітних переговорів, нарад, консультацій, у вмінні вислухати і зробити власні висновки, зрештою, у небажанні ні з ким конфліктувати. Методи досягнення цілей у політичній галузі носили демократичний характер, перевага надавалась мирним переговорам. Левицький був завжди обережним у судженнях, стриманим і коректним у громадських ситуаціях і ніколи не дозволяв собі погано говорити про своє оточення і про своїх політичних суперників та опонентів.
